Дощ... Лариса Вировец

Оригінал:
               

Лиш трем калюж та сіра мряка днів
лишилися від наших буревіїв.
Ріденька мжичка, змивши рештки слів,
стікає по віконницях та віях.

Це — тільки дощ, холодний і чужий,
безсилий, безнадійний та нікчемний.
Повітря напинається й дрижить,
і гілку вітер смикає знічев’я.

Це, певно, — світ без зайвих почуттів,
без болісної туги за коханням.
Три дні, як він без нас осиротів —
сльозами захлинається востаннє.

Лишися наодинці і полинь
у вигаданий світ світлин і марень,
де кримський, сонцем спалений, полин —
володар над нудьгою буцегарень,

де тіні візантійських кораблів
причалюють до селищ кіммерійських —
тебе в полон захопить їхнє військо...
Щоб ти уже не так мені болів...               


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Промозглость луж, морока сирых снов
Остались нам от наших ураганов.
Дождь моросящий, смыв остатки слов,
С моих ресниц стекает неустанно.

Всего лишь дождь, холодный и чужой,
Бессильный, безнадежный, беспредельный.
Прощаньем зыбкий воздух заряжен.
Играет ветер веткой от безделья.

Все просто: мир без чувств – что серый креп,
И роковой расклад ему неведом.
Три дня, как он без нас почти ослеп,
Слезами истекая напоследок.

Наедине оставшись, улетай
В свой иллюзорный мир, больной мечтаньем,
Где крымским солнцем напоенный май
Наполнен плеском волн и бормотаньем,

Где тени византийских кораблей
Причалят к киммерийским поселеньям
И в плен возьмут привычным упоеньем...
Чтоб ты не так во мне уже болел...