Пробач
Пробач, за те, що не любила,
Коли писав мены пісні,
Те, що дуниці наробила,
Відомо стало вже мені.
Пробач, за те, що не кохала,
А поміж нас росла стіна,
Свободи в Господа благала,
Тому й залишилась одна.
Тебе вже соромно гукати,
Літа осінні у обох,
Але, ще хочеться кохати,
Де є любов, там завжди Бог.
Летять літа, як хмари білі,
Ось літо, бабине мине,
Та любий друг мій, ще при силі,
Чекає й досі він мене.
Пробач, що пізно зрозуміла,
Моя душа живе в тобі,
Даремно, поломала крила,
Та не скорилася журбі.
Сьогодні зателефоную,
Бо, він чекає не дарма,
Свою любов запропоную,
На це наважилась сама.
© Copyright: Виктор Худаков 4, 2018
Свидетельство о публикации №118080209077
Свидетельство о публикации №118080209077
Рецензии