Качає душу з хвилі та на хвилю...
Щоб справити на мене знову гнів.
Ти начебто...безпечно шаленів...
Дороги обійма що кожну милю.
Та там далеко в самім закутку...
Напевне поцілунки,також милі.
Ти цінував життя і в кожній милі...
Свою ти квітку,знов шукав в вінку.
Свою ти мрію...ти плекав.Надію...
Жадав неначе,обійма мене.
І з поглядом із кожним,шаленію.
Цілуй і обіймай. Час промайне.
І потім того часу вже не буде...
Пройде життя,даремно злине час.
Непомнитимуть і забудуть люди...
І не згадають певне що про нас.
І лише птахи стрепенувши крила...
У небо синє згадку понесуть.
Співаючи як щиро я любила...
Очима як благав:-Ти,не забудь.
І відійшовши,тебе не забуду.
І відхиливши,зрозумієш ти.
Що варті ті,що в серці твому,-люди.
Яке то щастя,в серці їх нести.
(Понкратова.О.В.)
Напевне поцiлунки, також милi
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118080203373
Свидетельство о публикации №118080203373
Рецензии