Схованка для особистого тепла

Тепла не буде...
Щирі зневіряння
лягли між літер з жовтих сторінок,
де хтось з невдах вишукував кохання,
щоб до душі наблизитись на крок...
І майже встиг!
І виклав день із літер,
що ледь ожили в відчаю руках,
коли пітьмою виявився вітер
на розігрітих смутками пісках.
Ловив себе у тріснутих люстерках,
щоб хоч на мить змінити колір рис,
і все життя невимушено стерти
за той зітлілий в помилці каприз...
Та все дарма.
Травневе вже за рогом,
і сонце літа зникло серед зір,
й гука до світу, втраченого Богом
у вічних війнах з жертвами за мир.
І хай би так!..
Та досі не відомо,
кому саме всміхнулася гроза
у цім тоннелі в місто незнайоме,
звідкіль ніхто не виїхав назад...
Веселі хмари виклали нам знаки
із трьох вказівок: де, коли і що...
Тепер іди...від світла і до мряки,
де майже все сховається в ніщо.
І тільки я прикриюся бажанням
знайти Синайську стежку до зірок,
де хтось чека у вогнику кохання,
що спить між літер з жовтих сторінок...