Твоє зморене, стражденне тіло просить тебе:
Поклади мене в ліжко, хоч на часинку, поклади…
Хоч на лаву, хоч на землю, на радюжку (літо ж таки)…
Яке ж я втомлене, розімліле на сонці…
Хочу спати…
Прислухайся, людино!
А ти вже котру годину, та й котрий день, та й котрий рік, товчеш:
Не годиться!
День надворі!
Хто ж це спить о цій порі?!
Хіба що ледарі…
А я – не ледарі, я – трударі на віки вічні!
А тіло знемагає, повзає з останніх сил:
Лягти… лягти… відпочити…
Зглянься!
Але ж ти, твій розум, твоє сумління знають – що і коли дозволено.
Та й по тому…
Впало…
Затихло…
Вмерло…
Така вже твоя доля…
02.09.2016
Тво зморене, стражденне тiло просить тебе
© Copyright: Катерина Жебровська, 2018
Свидетельство о публикации №118072604176
Свидетельство о публикации №118072604176
Рецензии