Вона чекаe на дощ. Так чекають на появу коханого
ледь з'являються чорні хмари – і вона уже хоче начорнити вії.
Саме так, саме так: дивиться у дзеркало – і не помічає віку,
дивиться у вікно – і радіє, що вітер сильніше віє.
Вона любить несамовите відчуття очікування першої краплі:
це суто жіноче – вистраждати зустріч і не втратити жодної краплини.
Дивиться на скло, щоб не пропустити найпершої благодаті раптом,
щоби – від початку до завершення – запам'ятати дощу світлини.
І дощ освідчується їй басом грому, попід вікном парубком ходить по колу,
аби все, що приніс, із кожної хмари, втілити – коханням у вічність пролити...
І – під блискавки – вона чує увесь дощ. Так слухають лише коханого голос.
І складаються руки на грудях – так народжується найщасливіша молитва...
Свидетельство о публикации №118072401142
Помните?
Елена Транковская 20.01.2022 23:41 Заявить о нарушении