Лист

                ЛИСТ
                Українському поетові Івану Драчу.

Пишу Вам, як колега колезі. Пробачте, але я не знаю, як Вас величати по-батькові, тому я звертаюсь до Вас, як до товариша, чи пана. Але ж я знаю, що звернення «товариш», Вам  бридке й ненависне, бо Ви тепер – пан! Вели-и-и-икий ПАН!
Український, саморобний! Пан вільної України! Незалежної, суверенної, соборної,
обікраденої, знедоленої, запроданої України. Коротше кажучи - пан свого народу!
Та, щоб бути паном, потрібно паном і народитися. А тут…? Був - був комуністом,
молився на Леніна, а тепер – пан!

Л. Українка, І. Франко, Т. Шевченко ненавиділи панів, за що й страждали. А тепер і народ наш, вас панів, не жалує, бо «пан» це є гнобитель народу.

У порядної людини, повинна бути одна мораль, одна ідея, одне її кредо життя, яким
вона повинна дихати до останнього подиху, ну так, як Ви клялися партії Леніна
у своєму вірші «Дихає осінь»… «Дихаю Леніним до останнього подиху». Так не годиться!

 Та пишу я Вам не тільки  про те, про що я щойно написав. Справа в тому, що у мене,
як у поета з’явилась потреба познайомитись з Вашою творчістю. Познайомився, взявся за голову і - «Ой- ой- ой - я»! Я розумію Вас як поета, що Ви прагнули виробити свій стиль, свій почерк, як писав Радянський поет Сулейман Стальський:
«У каждого поэта должна бать своя походка, свой шаг».

Ви дійсно крокуєте не так, як усі, але ж яка це нісенітниця! Ваші вірші не полишені розуму (не всі), але ж багато такого, що не лізе ні в які ворота. А ще я дивуюся з того,
як Ви, поет, так швидко змінили свою орієнтацію. Ось Ви пишете у вірші
«Пурпурове серце»:  «… Чортополохом слід Петлюри, Зацвів і вицвів слід похмурий ,
І к матері лихій поблід».  І далі:  «Плетуть павучу сіть Бандери, – Ще досі висне хижа сіть».

А тепер з допомогою таких, як Ви, виросли як «чортополох» та «хижа сіть», пам’ятники і Бандері і Петлюрі, яких Ви проклинаєте у своїх віршах. Як же це так?
А де ж совість? Та «совість» поняття не матеріальне. Його не можливо поторгати рукою, але ж можливо продати і загубити. Все  те, що Вами написано, - написано ж
свідомо?

А тепер Ви, все оте свідоме, перекреслюєте. Виходить, що такого поета, як Іван Драч, і не було? А як же інакше? Немає творчості, немає і поета! Мені зараз дуже цікаво
знати, про що ж Ви пишете тепер? А якщо оця влада зміниться, якої Ви тоді заспіваєте? Я  знаю, що і на той час у Вас знайдеться своя  пісня, але вже не нова, а колись проспівана. Пробачте, я не намагаюсь Вас образити, я тільки пишу про те , що бачу, що випливає з Вашої творчості.  Не думайте, що я такий дурний і не зрозумів Вашої творчості-поезії. Я її повністю зрозумів, інакше я і не писав би ось цього. Я тільки не розумію, навіщо оті викрутаси – «прибамбаси»? Коротше кажучи – словоблудство?

О.С. Пушкін як говорив: «Служенье муз не терпит суеты,
                Прекрасное должно быть величавым».
Скажіть  будь ласка, які прекрасні, великі, душевні почуття можуть викликати у людини Ваші вірші? Поезія – це святе. У ній не повинно бути сміття!  Поезія повинна збагачувати людину, приносити їй радість буття, робити її прекрасною, красивішою душею, захоплювати, надихати на щось хороше, велике. Цього у Ваших віршах немає. Але при всьому при тому, у Ваших віршах є дар передбачення. Ось Ви пишете таку собі симфонію «Леонардо да Вінчі». Так ось, у оцій симфонії,  у третій частині,
мені дуже сподобалось, як Ви чітко написали про наш час, час «самостійної» України:
                «І справді ж деякі люди-людці –
                Мусять зватися не інакше,
                Як проходами зжертої їжі,
                Як плодючими виробниками калу,
                Як старанними наповнювачами нужників.
                Тому, що від них не видно добра,
                Тому ж то від них нічого не лишиться
                Окрім наповнених нужників.


Дуже влучно написано!  Огляньтесь навкруги, скільки їх таких  розплодилося
у нас на вільній Україні? Тепер, ще одно:  яка користь нашому народу від того, що
поет знаходиться у Верховній Раді, і там засідає? Від того. що Ви знаходитесь у Верховній Раді, ні мені, ні моїй сім’ї  краще не стало. Користь тільки Вам. Кожен
повинен займатись своїм ділом: поет – поезією,  а політик – політикою.
« Пребывай в том, чему обучен» - говорить один з постулатів Біблії.

От якби, у нашій Верховній Раді, було так, як це повинно бути в житті: «Сапоги должен тачать сапожник, а пироги печь – пирожник». Тоді  всім би було добре.
І не борсались би ми  оці десять років у багнюці.

А вірші потрібно писати такі, які  душею сприймає народ. І коли читач прочитає такого вірша, а потім йому захочеться  прочитати його іще раз і зоставити собі –
оце вже щось та значить. Хороші вірші породжують пісні, а такі, як Ваші – пародії.
Надсилаю три своїх пародії на Ваші вірші. Надсилаю також одного свого вірша.

Р.S. Якщо Ви сильна людина, то дасте відповідь на мого листа.
                В. Дубина.
                6. 04. 2000р.