Чомусь любуюсь не з проста.
Чомусь учусь і забуваю.
А інколи іще буває...
Що наче жила золота.
В тобі напевне бачу знову...
Багатобарвну тишу. Знай...
Коханням злагоджену мову...
Що манить. Щож не забувай.
Як хороше мені з тобою.
Мовчати разом звикла вже.
Потрібно,з рук своїх напою...
Нехай вас Бог побереже.
Та не дай Бог вам познущатись...
Із доброти що в серці є.
Благословенно віддає...
І відає коли прощатись.
Відкрито радуюсь за вас.
А також щастя вам бажаю.
Та не дай Бог...я зачекаю...
Коли надалі прийде час.
Тож прошу,певне що потрібна.
Не певна що зкипіла кров.
Що в серці,знову необхідна...
Живе стражденная любов.
І знову й знову я звертаю...
Свою я мову в глибину.
І щиро душі відкриваю...
Не відаючи їх вину.
(Понкратова.О.В.)
Чомусь любуюсь не з проста
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118072108460
Свидетельство о публикации №118072108460
Рецензии