Тільки через те, що без них та між ними – невербалізуєме – присутнє справжнє. Там живуть невимовлені спогади й те, що можна було би назвати почуттям, якщо шукати, але так й не знайти для того слова. Недарма геній казав, що висловлена думка є фальшшю, бо в слові не може бути нічого більшого за правду. Істина невимовна.
Але ми збираємося і говоримо. Говоримо слова – бо спілкування без слів не об’єктивуєме на загал, воно для одного, для двох, а коли для більше, ніж двох – то вже таке понадмирне, що люди вдаються до пісень і довгих багатогодинних поем, аби приймач тих потоків бодай смутно – щемно й так само невимовно – щось він для себе відчув, і плакав від незбагненного відчуття дотику до істинного а, може, й вічного.
Це патос, бо це слова, але, крім музики і абстрактної плями – не маємо засобів (ще аромат) перевести це в об’єктивний план поточного життя людини в світі.
Тiльки без слiв
© Copyright: Александр Ярошевский, 2018
Свидетельство о публикации №118072103500
Свидетельство о публикации №118072103500
Рецензии