В морське свічадо сонце зазирає,
промінням сипле по хисткій воді.
Світило з днем новим усіх вітає,
своїй радіє вроді молодій.
На п’ятім мілліарді власних років
під ноги світоч стелить оксамит
котромусь диваку, життя якого
у вимірах зірок одна лиш мить…
Пускає в очі зайчиків грайливо,
тче полотно із золотих ниток,
вплітаючи у часоплин дбайливо
із хвиль і промінців рясний танок.
По крайці моря, лінії прибою,
піщаним берегом удаль іде юнак.
У постаті знайоме щось до болю,
вже зустрічався десь той одинак…
Дивак радіє сонцю ніби чуду,
мереживу із піни та води,
що веселково виграє повсюди
і тихо злизує залишені сліди…
20.07.2018
Слiди на пiску
© Copyright: Олександр Мачула, 2018
Свидетельство о публикации №118072008716
Свидетельство о публикации №118072008716
Рецензии
