КИЦЯ

Руденька кішечка з ім’ям нескладним – КИЦЯ
Встромила в небо синєє очиці,
І муркотить, яскраві очі мружить…
А то було не небо, а… калюжа!
В калюжі – сонця крихітний шматочок…
І кішечка знайшла сухий куточок,
Там кулькою пухнастою застигла
І так-таки собі зітхає стиха:
От, в небі, сяє справжнє Сонце-ненька!
І ось воно – як кішечка руденька!
І що, скажіть, для того, люди, треба,
Щоб спрямувати і мені до неба
І там би кішка Киця  - я – щосили
Із сонцем поряд і собі б світила?..
***
Котёнок рыжий, по прозванью Киця,
Воткнул взгляд в небо – и не наглядится!
Мечта котёнку головешку кружит!
…А то не небо было – просто лужа!
В ней солнца только крохотный кусочек…
Вот присмотрел котёнок уголочек
И шариком пушистым в нём застыл он,
Лежит себе, вздыхает тихо-тихо:
Вон в небе  - Солнце, тёплое, как мама…
И цветом – как она – такое ж самое!
И что, скажите, люди, сделать нужно,
Чтоб любоваться солнышком не в луже,
А рядом с ним!
Хочу к нему – поближе!
Оно – как я, такое ж точно рыжее!