***

Вона стояла й плакала... беззвучно...
Бо вже не було сліз й навіть сил...
Десь генерал читав промову гучно-
Який то був «країни мужній син» !

Вона не слухала ... До неї долітали
Лише уривки красномовних фраз...
Вона собі вже сотий раз згадала-
Коли ішов -...обняв останній раз ..

Він обіцяв : «Повернуся і з сином
Підем в похід і розкладем намет ,
І дихати будем пахучим сіном ...
А ще, напишу свій автопортрет ...»

Він обіцяв,  що скоро покатає
Принцесу -доньку верхи на коні ...
Вона маленька ще ... Пізніше взнає,
Що тато був убитий на ВІЙНІ ...

А ще казав : «Повернуся , підемо
В той сад , де вперше... я тебе зустрів...
І як колись , щасливими будемо !»
...Він так сказав!...Він так цього хотів !

Він обіцяв ... Вона усе згадала ...
Казав : « Я мушу! ... Рідна  , відпускай...»
Та невблаганна куля наздогнала
І обірвала слово : «Зачекааай!»...

...Лежав солдат ... Гуділо небо басом ...
Він був убитий в Світу на очах...
Безмовно діти плакали ... Тим часом ,
Світ   грав футбол ... у домі палача ...