У однокімнатній скучати легше, ніж у двокімнатній:
тут – немов на твоїй дівочій долоні – одразу усі деталі.
І я із заплющеними очима, миттєво, пригадати здатний,
де, коли, чому, навіщо і як ми цілувались і обіймались.
А ми обіймались, мов підлітки – у полоні неясних бажань:
аби лиш торкнутись, стиснути, не втратити ані миті.
Цілувались, як цілуються на порогах великих прощань
усміхнені дорослі, котрі знають, що їх не бачать діти.
Я там ужив слово «навіщо», то це я – свідомо жартома,
у обіймах і поцілунках щасливих – має бути присутня забава...
А ще – твою філіжанку ставлю на столик у кухні, коли ще пітьма,
і здається, щойно ми спілкувались уранці і випили разом кави...
У однокiмнатнiй скучати легше, нiж у двокiмнатнiй
© Copyright: Миклош Форма, 2018
Свидетельство о публикации №118072001566
Свидетельство о публикации №118072001566
Рецензии