I прилетiли три голуба

...Стоять красиві літні дні, то дощик, то сонечко, то просто хмарно і нема великої спеки. І в цю коротеньку відпустку з радістю подорожую по Києву, і як завжди, дорога в Лавру обов'язкова. Це ще з того часу, коли  син маленьким сильно хворів астмою, і я також, він у чотири роки захворів а я у двадцять два. Його тяжкі приступи відступили після того, як ми побували у  Лаврі, коли сину було дев'ть років. Коли розпочалися воєнні дії на Донбасі син і дочка переїхали до Києва. Адже астматику в чаду і диму не вижити. На той час син закінчив школу і зараз навчається і працює. А я залишилась в
Донецьку з чоловіком та меншою дочкою. Запаслась ліками і дуже боялася, що не будуть аптеки одержувати інгалятори і інші ліки,тому був запас. Попервах ще астма мучила, а коли нас сильно з різних сторін стали обстрілювати, не буду вдаватися до детальної розповіді, я якось відчула, що мені інгалятори не потрібні. В мене їх було три різні. Звоню сину і кажу з радістю: мама не задихається, а як ти, синочок. А він відповідає: мамо, мені набагато краще. Я ще більше року не вірила цьому диву, і носила в сумці інгалятори, а недавно розпрощалася з ними. Матушці Олександрі з нашого Храму розповіла, а вона каже: Господь сподобив. Пам'ятаю, як сину тяжко в школі було, в десятому класі однокласниця підійшла і каже: коли
будемо гроші на вінок збирати. Син прийшов зі школи, розповідав, і відвернувшись витирав сльози. Слава Господу, ми з сином перегорнули цю страшну сторінку нашого життя, безсонні ночі, тяжку хворобу. І зараз я іду в Лавру, і завжди з подякою припадаю до Святих Отців
де Вони почивають на ложах, з подякою і любов'ю та молитвою проханням, молитвою сердечною, якою моляться всі мироносці. І ось три дні назад по дорозі з Лаври проходила як завжди останнім часом біля пам'ятника Святителя Петра Могили. В Донецьку молюся йому, коли вибухи чую, коли починаю плакати, а це майже кожен день, а в сльозах постійних тяжко. Прошу Отця укріпити, придати сили і витримки, погасити зло воєн, розвести сторони які не розуміють що творять. Послати всім розуміння того, що війна є видима і не видима. І можливо невидима страшніша, яку сатана веде проти Господа і православ'я, проти живих мертвий, проти красот світу який гине у війні потвора заздрісний, що не захотів бути прекрасним ангелом і зробив себе оборотнем аспідом, який в коварстві злобствує і не дає людям отямитись, обдумати що насправді сталося? А сталося то, що відступилися від любові. Так ось, підійшовши до пам'ятника, помолилася, потім кажу: Отче любимий, я поспіваю Тобі пісню Духу Святому, і стала співати... в кінці є слова:  Святая Троице, прости нас, да пусть достойной станет дочь, и сын и муж и где нет
силы, пусть стих, молитва день и ночь...(У синем небе. А. Длинка)
Когда закончила песню, взглянула на Отца Петра, а у Него на Главе сидят три голубя в ряд ровно одной окраски, я заплакала...и пока еще молилась, они сидели несколько минут рядом друг возле друга неподвижно в спокойствии. Господь слышит. И, как сказал батюшка мне после исповеди:
цель христианина - единение с Богом, не бойся ничего, будь готова в любую минуту предстать перед Господом. Но я хочу жить, и сын, и дочки, и муж, мы не хотим умирать. А с сыном мы не были молодыми в тяжелой болезни, когда каждая минута является борьбою за - дышать.
И прилетели три голубя! Мы будем жить! Мы будем молодыми! А войны все во своей люти мгновенно  состарятся и станут прахом.