После грозы
Після грози веселка, як підкова, новий
У небі синім щиро розцвіла.
І швидко зникла… Роси світанкові
Сповзають тихо в липня із чола.
Кумедно так зітхає кущ калини,
В красі пишніє ще й горобинА.
В гіллі ряснім клопочеться пташина,
Та сіє дощ.., і хмара не мина…
І тихо так, і в дзеркалі- калюжі
Така глибінь- бездонні небеса!
В саду троянди – квіти небайдужі,
Дивуються, як дощ цей галаса…
То тут, то там – розвішує батіжжя,
Немов нитки із неба золоті!
А я стою отак на роздоріжжі,
Й боюсь втопитись в сірій самоті…
Як цвіт пахучий перекотиполя,
Колись і я свій затишок знайду…
Промокла вщердь старенька парасоля,
І я лювлю краплини на ходу…
Свидетельство о публикации №118071604616