ти
ти мій липкий кисіль на сніданок,
зліпив мої губи,
що не можу й слова мовити,
губи ..,
цілуєш всюди, шукаючи їх,
особливо ретельно зупиняєшся на грудочках і на точечці вище,
що вище їх самих,
бо так найбільше викручує тіло,
ти знаєш це ( ще би тобі це не знати),
ти ж знаєш про мене все,
навіть те, скільки видихів роблю я до кави і після запуску двигуна до роботи,
ти поруч настільки,
що не звільняєш моє нещасне тіло від свого дотику на те,
щоб змогла поміняти вдих на видих,
ти і це за мене волів би зробити,
якби ж тільки міг.
Будь там, будь, де хочеш , хазяїном ніжності , топитися в ласці на тілі, в душі,
в голові, в крові отрутою, трунком хвиль, розпираючи єство,
неможливим бажанням бажаючи , випий до останку, тільки не залишай ні краплі мене, бо тільки в невидимих обіймах тонучи,
живу...
© Copyright: Гелена Смилянская, 2018
Свидетельство о публикации №118071200504
Свидетельство о публикации №118071200504
Рецензии