ти сидиш у своїй бочці уже півроку,
стелиш ліжко, пишеш книжку,
серце лікуєш поглядами на краєвид, що малює вікно,
виходиш на станції вечір і ніч,
бачиш небо крізь гілля модрини,
що вмостилась над лавкою біля ялини,
папіросиш повітря струмками думок в білі папери рвано, під настрій, і зовсім без нього,
пишеш своє нутро, букви вплітаєш думками,
вивертаєш душу, і поклавши назад під сорочки ситець,
зовсім не бачиш за веселкою фей,
римуючи смисли далі,
йдеш навпростець гладдю води назад в прірву її душі топитися, бо інакше
просто здохнеш.
тому, що безмежно
© Copyright: Гелена Смилянская, 2018
Свидетельство о публикации №118071200490
Свидетельство о публикации №118071200490
Рецензии
