сірість грозова моїх очей...
зморшка поміж брів...
скільки їх,- недоспаних ночей?..
скільки слІзних злив?..
ніч, як вічність... вічність наче мить...
ой, не тре бла-бла...
хай мені за нас обох болить...
добра смерть... не зла...
за тобою страх мій,- вірна тінь,
навіть за межУ...
поки ж від жахливих сновидінь
сон твій стережу...
не лякайся, синку, все мине,-
благодать в раю...
милий, обніми міцніш мене,
матінку свою...
посивіла, посіріла вмить,
вже не розцвіту...
та плекать навчилась і любить
в осінь золоту...
дякувать навчилась і прощать
в суєті земній...
тільки сльози зорями блищать,-
ох і зле мені...
А Господь дарує день новИй,
серцю - добру вість:
нездоровий, а проте живий
дорогий мій гість.
Гiсть
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118071104509
Свидетельство о публикации №118071104509
Рецензии