Шкода стареньких, як же важко їм...
Чому природа, глумиться над нами?
Чи то душі наука справді в тім,
І сповнені ми до країв гріхами?..
Як важко споглядати нам на це,
Всю неміч, всі печалі що ми бачим,
Те змошками порізане лице,
І очі стомлені, сумні, що плачуть.
Знесилені вони, а ще живуть,
І скаржитись вони не дуже хочуть,
А час іде його не повернуть,
Що може він їм справді напророчить..
Останній той залишився виток,
Допоможіть їм бути поруч вами,
Дайте вдихнути той життя ковток,
Цінуйте мить, що поруч тата й мами.
Сумно..
© Copyright: Светлана Камышная, 2018
Свидетельство о публикации №118071007786
Свидетельство о публикации №118071007786
Рецензии
