ушла... из стихов Ники Неви

Она была странной…
Любила дожди и зонты,
Сапоги из резины, глубокие, темные лужи.
Он говорил ей: «Ты чудо мое из Черапунджи!
Кара небесная или подарок судьбы!?»

Она за душой не имела, ни денег, ни тряпок,
Только четыре десятка, стекляшками, бус.
Их в городах покупала, бессмысленный груз,
И веера, орхидеи с коробками шляпок.

Всегда появлялась внезапно, солнышком ранним.
Лотосом пахла, дождями, еще куркумою.
Он обнимал свое небо: «Останься со мною?»
И согревал ее пальчики ножек дыханьем.

В своей наготе показалась святее святого,
Как обнаженная нимфа, с цепочкой запястья.
Он улыбался и думал: «Откуда ты, счастье?»
Будто бы мысли читала, сказала: «От Бога!»

Три ночи объятий горячих, дивен был Липень.
Пылко целуя его голубые глаза,
С жаждой ждала, как и он, чтобы ночью был ливень,
Утром гремело… 
Ушла…
Но совсем не гроза…



10.07.2018 г.

                Ніка Неві.
пішла…
http://www.stihi.ru/2018/06/21/8958

Вона була дивна…
Любила дощі й парасолі,
Гумові чоботи, темні й глибокі калюжі.
Він їй казав: «Ти диво моє з Черапунджі!
Ти кара небесна або ж подарунок долі!?»

Ні краму не мала, ні грошика десь за душею,
Тільки чотири десятки скляного намиста,
Бо купувала намисто у кожному місті,
А ще капелюшки, віяла та орхідеї.

З`являлася завжди зненацька, як сонечко вранці.
Лотосом пахла, дощами, а ще куркумою.
Він обіймав своє небо: «Лишайся зі мною?»
І подихом грів її ніжок тендітні пальці.

В своїй наготі виглядала святіше святого,
Мавка оголена із ланцюжком на зап`ясті.
Він посміхався і думав: «Від кого ж те щастя?»
Неначе читала думки й казала: «Від Нього!»

Три ночі обіймів палких і липневого дива,
Гаряче очі блакитні його цілувала…
Спраглі обидва на зливу щоночі чекали,
І зранку гриміло…
Пішла…
Та, на жаль, не злива…