416. Василь Стус. Страданий подымаются холмы...

Страданий подымаются холмы,
и не уйдешь от них без одоленья.
Какая к черту жизнь? Убавленье
Себя же. Лучшая из благостынь.
С надгорья над тобой нависла тень,
наверно, горя самоозиранье?
Когда же переможет ожиданье -
последняя из павших крепостей.
Вот-вот уже терпению конец.
И что тогда? И хватит. И конец.
Бросай себя судьбе на своеволье.
И снова жди. И жди. Сквозь зубы жди,
куда чужие поведут следы
жизнь запропащую твою и долю.
29.IX.72


Вивищуються пагорби терпінь,
і не втечеш від них без подолання.
І що це в біса за життя? Збавляння
самого себе. Краща з благостинь.
З надгір’я налягла на тебе тінь,
неначе горя самоозирання?
Коли ж переросте її чекання —
остання із утрачених твердинь.
От-от уже урветься твій терпець.
І що тоді? І годі. І кінець.
І полишай себе напризволяще.
Та знову жди. І жди. Нестерпно жди,
куди ще поведуть чужі сліди
пропащий твій талан, життя пропаще.
29.IX.72