Пацьорки долі – так бува на самоті,
на острові безлюдяному поспіль,
де монолог, і не крохмальна постіль,
де примусовість з оптимізмом, не на - ти.
Тоді потрібно прошивати світлом ніч
Життю в розширеному горизонті,
Сум розчинити на душевнім фронті,
У повсякчасному, що зміни має річ.
Вагу відчути понеділка залюбки,
чекати з п"ятницею діалога,
буденність привітати за порогом,
спекти пиріг і пригостити Бога.
В полях плести ромашкові вінки…
* Пацьорки – обірвані кінці……
07.07.2018
Пацьорки долi...
© Copyright: Светлана Пузина, 2018
Свидетельство о публикации №118070802760
Свидетельство о публикации №118070802760
Рецензии