Л. Костенко. Тунгуський бог
С самого смуглого дерева!
Я ж перышком воронёным усы тебе рисовал!
Я ж тебе боже, повесил бусы до самого черева!
Жену свою самую лучшую на ночь тебе даровал!
Я ж по утрам тебе, боже, бил в свой священный бубен!
Я ж не строгал себе бога со всяких иных там дров!
Я ж тебе в ноздри серёжку! Чтоб ты не светил мне пупом,
Я ж золотые бусины отсюда вот оторвал!
Я ж тебе зуб акулы! Я ж тебе рог марала!
Я же просил тебя, боже, чтоб ты защитил мой чум!
Земли мои забрали… дети мои умирали,
Я же просил тебя, боже. Ты, боже, не слышал, уснул?!
Зори мои кедровые кровью моей огрузли.
Ветер моей свободы плюнул в моё лицо.
Ты думал, что если мы жалки, ты думал если тунгусы,
То мы ко всему привыкли, то стерпим и это всё?!
Я же готов был валятся тут у тебя под ногами,
А ты мою отдал землю в глумленье моих врагов!
Может, клянчат напрасно люди перед богами?
Может нужно когда-то бить нам своих богов?
Может, когда-то стоит просто бросать их в пламя?
Где ж мои земли… и дети… и лучшая где жена?
Я тебе мазал губы кровью отборных маралов!
А ты мне вот так ответил?!
Так на ж тебе, на тебе, на!!!
оригинал:
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір‘їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку! Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров‘ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись в тебе тут під ногами,
А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум‘я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров‘ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
Свидетельство о публикации №118070405827