Буває час, коли ти ставиш кому,
Буває час, коли ти ставиш крапку.
Рівняння, де багато невідомих,
Береш в лапкИ і підіймаєш лАпки.
Немає сенсу знов складати пазли,
Коли тобі вже відповідь відома.
Це не розчарування, не образа,
Ніхто не зобов’язаний нікому…
Є час, коли розкидують каміння
І час, як язика сують у дупу,
Від зерня відділяється лушпиння,
Душа навік звільняється від трупу.
Відомо всім – метелики кохання
Недовгий час живуть серед полум’я…
Чекає кожен злочин покарання,
Чекає кожне слово на відлуння.
Береш в лапки те прокляте рівняння
І видираєш з кров’ю геть із серця.
Все зайве, недоречні всі питання,
Ти присипаєш рани сіллю з перцем…
Були часи, але вони минули..,
Годинник стиха цокає у мізках.
Гештальт лежить, мов жаба серед мулу…
Не крапку і не кому - ставлю риску.
Бува час, коли ти ставиш кому
© Copyright: Сазонов В.П., 2018
Свидетельство о публикации №118070403967
Свидетельство о публикации №118070403967
Рецензии