Чомусь... Маргарита Метелецкая

                http://www.stihi.ru/2018/07/01/3680

И опять притаилась тоска в прядях белых берёз,
Под июньским дождём, перевитом крест-накрест печалью…
Иисус, Ты воскрес - зримо в сердце из сладостных грёз,
Только в буднях теряешься, нежно меня поучая...

И спадает из нежности, грусти, утех епанча,
И извечною горечью полнится день, всё в нём пусто,
Лишь глаза, умоляя, в далёкое Небо кричат,
Чтоб молитвы хотя б опалить  светлой радости чувством…

Чтоб добавить любви, коль судьба непомерно строга...
И в душе изболевшей - нехватка уже кислорода,
Если в лета жару - сокрушительной силы снега,
И невмочь о Любимом петь тихо сердечную оду...

Не роись ты, печаль, под грозой в тяжелеющих  веках,
Не избудешь  любовь, веру в Чудо любви - в Человека!..

Оригинал

    Ось чомусь причаїлася туга у пасмах берез,
    У червневих дощах, перевитих навхресно печаллю...
    Ти воскрес в моїм серці, Ісусе, звичайно, воскрес...
    Та щезаєш у буднях щоденних ...незримо повчально...

    І злітає із ніжності смутку і втіх опанча*,
    І одвічною повниться знайдений день гіркотою...
    Тільки очі нужденно у Небо далеке кричать,
    Щоб молитви хоча б опалити чуття смакотою...

    Щоб додати любові хоч трошки земної снаги,
    Як забракне зболілій душі життєдайного кисню,
    Як у спеку - посунуть нищівні, шалені сніги,
    Що пустошать сердечні рядки про коханого в пісні...

    Не юрмися печаль в обважнілих під грозами віях -
    Не здолаєш любові у Чудо закоханих мріях !

   *ОПАНЧА, ї, жін. Старовинний верхній одяг, що мав вигляд широкого плаща

На фото Маргарита Метелецкая.