Як фiнал боротьби з собою

Як фінал боротьби з собою,
Мов остання крапля безнадійного опору:
На сталевих крилах – найтоншою грою...
Мені снився Привид Опери.

Ні, не Джерард спокусливий Батлер,
Чи хтось інший в містичній ролі.
І не архетип, що його не зіграти.
А сам Фентом. Маленька кав’ярня, столик...

Ми просто з ним пили каву.
Так, теревенькали за життя.
Споглядали вранішню заграву –
Сонце народжувалось з небуття:

То була довга ніч, в розмовах про love never dies,
Про музику, про муз, про вірші...
Столик в кутку кав’ярні, латте – й одразу мун айс:
„Якщо вже нетерпець не писати – пиши”.

Я йому виповідала все, як є:
Що за муза крає мої сталеві крила,
Що за джерело живить серце моє,
Як я серце навпіл між них поділила.

І коли сонце розвіяло дивну ніч,
Він мене пригорнув лагідно, мов Кристін,
І ми мовчки сиділи так пліч-о-пліч,
Аж врешті вимовив стиха він:

„Лишайся!” „Що?” „Лишайся. Нащо тобі повертатись туди?
Ніхто з них ради не дасть твоїм крилам.
Лишайся. Кохати двох – тільки крок до біди.
Лишайся, а я тобі музику ночі віддам”.

...Світанок все гучніш стукотів у вікно.
Зник столик, Фентом, затишної кав’ярні куток.
Сон минув раптом, мов скінчилось кіно.
Я не встигла сказати: „Ok”.


28.06.18