Замовкли струни.. Серця стук збентежено лунає у тиші.
В багатті вже вогонь потух.
А вітер зорями колише.
А вітер путається в косах.
Голубить, дихає у спину.
І пахнуть вічністю покоси,
живого ще учора сіна.
І темна ніч, що день покрила,
теж пропаде у зорях ранніх.
Початок і кінець йдуть сміло
до рубежів своіх останніх.
Там струни замовчалі знову
заграють в сонячнім промінні.
У сніжні зимові покрови
вберуться дні сумні осінні...
І серця стук замре поволі.
Йому на зміну інший лине.
У іншім тілі, в іншій долі...
І так все знову...без спочину...
16 червня 2018 р
В другой судьбе... укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2018
Свидетельство о публикации №118063002185
Свидетельство о публикации №118063002185
Рецензии