Так ніхто не любив... І у росяних травах так ніхто не бродив по вечірній зорі.
І у темних лісах на Івана Купала
не шукав квітку щастя. Так ніхто не горів
за степи ці і доли. За це сонце і рідного неба блакить.
І здається, що це не забути ніколи.
І що завжди Дніпро буде вЕлично плить.
Так ніхто не любив...
Трав духмяних цілющим настоєм не впивався у житніх полях.
Ти і я... Я і ти... Ми щасливі безмежно обоє.
Ти без мене. І я вдалині переборюю страх,
що забудеш мене батьківщино
моя.
На твоіх полонинах зростуть інші діти.
І для них буде сонце. І небо. І спів солов'я...
Дай ім, Боже, тебе, так як я, полюбити...
6 червня 2018 р
Так никто не любил... укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2018
Свидетельство о публикации №118063002070
Свидетельство о публикации №118063002070
Рецензии