Я роздала свою печаль

Я роздала свій жаль.

Я роздала тривоги давно всім вітрам,
Я роздала жалі буревію,
А свої каяття я носила у храм,
Воскресала у серці надію.

Без тебе давно мої весни цвітуть,
І вечір без тебе в зеніті,
Стежки заросли і у трави біжуть,
Лиш спогад купає їх в літі.

Ти пробач, що любов нашу не зберегли,
Без тебе день гасне, змовкає,
Різні життєві у нас береги,
Ти не той, кого серце чекає.

А тепер хай гаптує для мене весна,
Стежини в жита і пшеницю,
Ще я щастя знайду, хто його зна,
Й берегтиму, як ока зіницю.

Я сплету з незабуток і ромашок віночки,
На купала пущу за водою,
Роздасть липень свої чарівні даруночки,
Знов відчую себе молодою.

Хтось ще грітиме серце моє і .долоні,
Хоч вже просинь у моїм волоссі,
Моя доля з букетом вже  жде на пероні,
Я не йтиму самотня у осінь.

 Захмеліє  ,закрутить нас вир почуттів,
У шалену кохання спираль,
Від очей злих сховаю  ,зачиню на ключі,
На душу й серце одягну вуаль.

Я тривоги роздала давно всім вітрам,
Я роздала жалі буревію,
А коханого свого нікому не віддам,
Бо любити й кохати я вмію.

Автор; Н. П. Рубан.