Хай ще доля нас разом леліє.
Ми ідемо з тобою у дощ,
Ми ідемо з тобою у ніч,
Я варила тобі вкусний борщ,
І не було у нас протиріч.
Я з тобою у осінь іду,
Крізь білі духмяні світанки,
Бачу ще себе молоду,
І наші зрілі серпанки.
Ми листаємо вдвох календар,
Може вже на кінцевій зупинці,
Бо лиш доля то наш володар,
Ми щастя пємо по краплинці.
Між нами не було фальші,
Ми гоїли одне одному рани,
Поцілунки згубились у тиші,
Розлилися у сірі тумани.
Ми ідемо з тобою у дощ,
І б'ються серця в унісон,
Я зварю тобі зараз борщ,
Ми ще разом, це зовсім не сон.
Ми старі вже, шепочуть уста,
Та душа зовсім не старіє,
Лишень руку не відпускай,
Хай ще доля нас разом леліє.
Поцілуєш увостаннє губи старечі,
Як день зимній останній настане,
І не буде в душі холоднечі,
Від погляду твого коханий.
Автор; Н. П. Рубан.
Пускай нас судьба балует ещё вместе
© Copyright: Надежда Рубан, 2018
Свидетельство о публикации №118062706068
Свидетельство о публикации №118062706068
Рецензии