Не іди. . .
Навесні з тобою зустрілись,
Грав мелодію серця квітень,
В душі рани ніби всі загоїлись,
Ніби день по іншому світив.
Поцілунки лягали на губи,
Зорі лягали на плечі,
Ми у травах кохались до згуби,
Загубився десь літній вечір.
Загубили румянець днини,
Як трави лягли під коси,
Ми щастям вмивались щоднини,
Нас купали купальські роси.
Ми випили щастя ковточок,
Наше щастя липнем зігріто,
Ми на двох взяли квиточок,
Ми удвох летіли вліто.
Промайнули дні теплі, згоріли,
Загубились в траві поцілунки,
У серці щось спопеліло,
Спакував уже серпень ладунки.
Заплакала осінь дощами,
Вона змиє всі наші сліди,
Зацілованими шепочу устами,
Не іди, не іди, не іди. . .
Крадькома, без лоску, вечір,
Мелодію літа ховав у футляри,
Ти лиш тихо сказав, пробач,
Впали розові з очей окуляри.
Автор; Н. П. Рубан.
Не иди
© Copyright: Надежда Рубан, 2018
Свидетельство о публикации №118062705150
Свидетельство о публикации №118062705150
Рецензии