City is a factory

1.
Бувають особливі періоди , коли тихий вечір в одну мить може перетворитися в ураган емоцій, вибух різнокольорових фарб, які накриють собою розжарений від денної спеки асфальт. Чи повірите Ви у таке?
Стомлений працівник поливає тротуари струменями води, щоб змити з них хоч мінімальну частку міського стресу. Вмить вулицею пролітає гурт молодих людей. Хтось з божевільною швидкістю мчить на гірському велосипеді, інший – на скейтборді, розмальованому символами різних субкультур: черепами, пентаграмами, зірками. Дівчата у квітчастих сукнях з тату на руках їдуть на роликах з такою ж самою швидкістю, без єдиної краплі страху, що не завжди звично для «слабкої статі», як часто прийнято говорити. Молодь об’єднують абсолютно неприйнятні, сміливі кольори волосся: синій, зелений, вогняно червоний, жовтогарячий, аквамариновий, та й весь їх мікс у вигляді мілірування. О так, тут стільки неординарних особистостей! Куди приємніше спостерігати за ними, ніж за сірими масами у звичні буденні дні. Знаєте, весь цей діловий вигляд (конче вибачаюсь, але не спіткніться ненароком, дорогенька!) або синяки під очима, агресія, утома, постійна біганина щодня дарують місту порцію стресу. Воно, котрий раз вдихаючи теплові відходи, перетворюється на мізантропа і з радістю спостерігає, як хтось падає через власну необережність, як міс «я краща від усіх» виливає на свою червону сукню від «Channel» гірку каву, як товстому, ненаситному поліцейському «зі стажем» втирає носа студент-другокурсник, рівень IQ якого явно вищий. Коли ,кінці-кінців, у цьому світі відбувається щось справедливе зі здорової точки зору!
Працівник вилаявся після того, як проїхавший повз гурт залишив після себе на доріжках сотні блискучих флаєрів. Тепер знову прибирати все самому. По колу. За дріб’язок. На що він витратив стільки років життя? Коли уже порадує внуків чимось більшим від шоколадних цукерок, соку, морозива, книжок та білетів у ляльковий театр тричі на рік? Та й до біса! Сльози тихо полилися по лицю старого… Ті люди такі красиві. Їх очі повні надією. Вони отримують задоволення від перебування на цій планеті саме зараз, залишаючи позаду минуле. Хто знає, що пережив кожен з них, бо ж не все так гладко та гармонійно у цьому столітті. Вперше за довгий час провулок, який по праву належав сивому чоловікові за те, що ніхто не робив там стільки брудної роботи, ожив. Двірник простояв на місці ще декілька хвилин, розмірковуючи. Будь-який перехожий в той момент міг подумати, що він упав в транс, але той глибоко вдихнув вечірнє повітря і останній раз взявся за справу. Досить. Завтра дідусь відважиться і по праву піде на пенсію. А далі в гори.
Місто нарешті позбулося мізантропії. Тепер воно стало тихим інтровертом.


2.
               
Наближався схід сонця. Кожен промінь намагався прокрастись крізь сторічні дуби, перекриваючі на перший погляд самі легкі стежки, що вели їх до величезного надпотужного заводу. Коли таємничі дерева програли у черговій мертвій схватці зі світлом, ліс нарешті прокинувся і з полегшенням привітав ранок. З молодих берез помаленьку почали струшуватися залишки дощу, який вночі не на жарт збунтував лісових мешканців, закружлявши у танці з розрядами блискавиць. Зелена гілка скинула свій гідро-тягар, і він опустився прямо на лице темноволосій дівчині. Її маленькі кутики губ розтягнулися в світлій посмішці. Чутливість, спокій та розуміння природи відображали мудрість цієї юної людини. Шлях вів у одну сторону – на схід. Свіжі місця залишилися позаду. Неподалік виднілися лише чорні маси відходів та попелу. Ця гірка картина відразу врізалася в пам'ять, спричиняючи  головний біль, й відбирала у жителів надію на просвітлення.
Десь із центру линув шум. Він зупинявся на кожній розграбованій вулиці, селився в кожному напівпустому кварталі, вбираючи у себе сльози, виття, лицемірні скривлені посмішки й кимось залишені крихти радощів. Якщо цей шум помістити у динаміки приблизно в 500 ВАТ, він би протримався там рівно декілька секунд, а потім весь димлячий завод разом із й без того наляканим населенням, підірвався б до біса! Ні, це ілюзія. Сила, яка намагається розділити киплячий завод вздовж і впоперек, використовує інакші методи. Їх зміст, напевно, відомий лише тьмі, яка пробуджується тільки вночі, а потім зникає у невідомому напрямку, залишаючи після себе легку меланхолію. Схоже, що світанок ще не осяяв це місце, але неслухняні люди навіть не зважали. На великій площі, котру з усіх боків оточив чадний газ, з гуркотом помирав шанс на спокій. Працівники теплової машини безтактно, безсовісно розділилися рівно навпіл. Вони натягнули на себе різний одяг і взяли до рук прапори двох протилежних сил «Інь і Янь». Але їх видавали ідентичні засмаглі, замурзані від пилу обличчя й жовті зуби, яких як би не намагайся, уже не відбілиш. Робітники не були спроможні допомогти один одному вилікувати той біль. Тепер мускулисті, потріпані життям чоловіки не складуться  на палений самогон, не «стрільнуть» цигарок, не посидять на розбитих порогах підприємств, не пожаліються на своїх жінок, і кінці-кінців ніколи  разом не розпалять багаття у тому далекому й недоступному туманному лісі…
Силі вигідна лише пекельна гра на виживання. Силі цікаві лише скакаючі навколо неї клоуни. Сила ніколи не погляне на заплямовані кров’ю братів руки. Все, що вона зробить – дасть вам прокляті прапори «Інь і Янь».
Молодих людей не хвилював той шум. Зібрання збавило швидкість гірських велосипедів й, зупинившись на пагорбку, тихо спостерігало за хаосом. Очі дівчини, на обличчі якої зовсім нещодавно блищали краплі дощу, помітно помутніли. Чадний газ бажав дістатися до єдиного світлого схилу біля киплячого механізму. Але ж тепер вони нарешті тут, на сході! Всі прокралися у самий епіцентр жорстоких подій. Кожного із них не хвилювала сила. В один момент хтось невідомий перекрив усі крани підприємства, загасив екологічно чистою водою всі факели, запалені жовтозубими маріонетками, рабами. Ніхто не став шукати молодь з різнокольоровим волоссям та наповненими жагою до життя обличчями, які миттю проїхали площею й висипали зі своїх дерев’яних кошиків справжні лісові квіти. Гомін залишився десь позаду. Чадний газ вивітрився. Непідкорене місто-завод отримало шанс на повну реконструкцію.