Л. Костенко. Пекучий день...

Палящий день… лесов сочится дрёма …
тропинок жажда… томный сон левад…
Идет гроза звеняща и весома
садам сомлевшим руки целовать.

Дождинки первые ударились о шибку.
Кардиограммой вспыхнула канва.
Ветра с разгону поломали скрипку,
гудит у сосен буйна голова.

Дрожь веток, ужас, и восторгов ода,
безумство ливней в пляшущем огне!
Ну, вот и всё. Отплачется природа.
Ей, верно, станет легче. Как и мне.



 

оригинал:



Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.


Рецензии