Скiльки кликав мене i молився.. Viktoria AbuQadoum

Оригінал:

 
Скільки кликав мене і молився в пітьму крадькома,
Жаром сліз сніг топив і грозу начакловував влітку...
Я здаюся... Десь так і весні підкорилась зима...
Ось лечу із чужої душі — відкривай свою клітку...

Знаю вже, як вмирає між гір віковий льодовик,
По краплинці спивається сонцем, оголює сушу...
Почекай ще лиш трішки — ти й так до чекання вже звик,
Слізно з ока чужого втечу і спливу тобі в душу...

І хоча на підльотах до щастя круті віражі,
Найкрутіші... Та серце твоє вже моєму відкрито...
Вже лечу на твій клич, голос стиш і себе бережи...
Я знімію в рядочках чужих — щоб в твоїх говорити...
(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум.Українська поезія



Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Окликал ты меня и молился…не верила тьма…
Жаром слёз снег топил и грозу наколдовывал летом…
Я сдаюсь… Как-то так и весне покорилась зима…
Из чужой я души вылетаю – открой же мне клетку!..

Знаю я,  как меж гор вековой умирает ледник,
Выпивается солнцем по капле, раздеть чтобы сушу…
Погоди лишь немножко: ведь ты к ожиданью привык,
Слёзно с ока чужого стеку и вплыву в твою душу…

Хоть на подступах к счастью бывают крутыми пути,
Из крутейших…Но сердце навстречу раскрыто в объятьях.
Долечу на твой зов,  голос свой и себя береги…
Онемею я в строчках чужих, чтоб в твоих зазвучать мне.


Аватар Автора оригинала