На фоні усього бедламу, твоє божевільне серце,
Проходячи через злами, дивиться у люстерце
На себе - розбите, понівечене, та все таки непокорене.
Воно розливається ливнем (чи ні?) по полю зораному.
На фоні тої катавасії, твої неохайні губи
Малюють мені іпостасі янголів з мідними трубами,
Котрі все шукають постійності, чужими світами літаючи.
А я все малюю настінно ті малюнки, не пробачаючи
Себе, за гріхи неправедні. Тебе - за кохане серце.
Посип мене закривавлену пудами солі і перцю.
А потім візьми під руки, і проведи до сходу.
Де залізниця стукає - мої неспокійні води
Знов розіллються увсібіч, знов заховають трави.
Лиш ми із тобою пліч-о-пліч знайдемо переправу.
11.06.2018
Ми
© Copyright: Анеля Венечкина, 2018
Свидетельство о публикации №118062200797
Свидетельство о публикации №118062200797
Рецензии