Наллю собі я трохи кави,
Прильну свій погляд до вікна,
Можливо я когось чекаю,
Можливо дивлюсь на життя.
А проглядаючи новини
На деяких спиняюсь я...
І навіть жах від "Трензалору"
Не так бентежить... як змія.
Ту що пригріли в собі люди.
Що жалять інших кожен день.
І тільки ласкова тварина
Верта мені моїх пісень.
Так важки втриматись від помсти.
Так важко вірити в людей.
Тож тільки спів, ласкавий, кошки...
Мене втішає кожен день.
І намагаючись забути
Злобу що бачу я навкіл.
Я закриваю свої очі,
І згадую... що маю крил.
Я підіймаюся високо
Туди де сонце не зайде.
Там посумую нишком трохи
Поки мій Янгол не прийде.
Він надихне мене любити,
Прощати знов людські гріхи.
Але не вічно цьому бути,
Вирішуй швидше хто є ти...
Налью себе немного кофе Трензалор
© Copyright: Владимир Васильцов, 2018
Свидетельство о публикации №118062202670
Свидетельство о публикации №118062202670
Рецензии