Жнива
Стерня цвіте покошеного жита,
А далі – пахне м’ятою трава.
Сміється смолка, соками налита,
Пора хлібів, а значить, це – жнива!
Бач, колоски вмиваються дощами,
Купаються в промінні золотім,
Любуються деревами й кущами
На полі хлібнім, полечку святім.
Я п’ю красу цю на зажинках літа,
Коли пора гуляє грозова…
Сплету вінок з пшениці я і жита,
Хай в душу сонце сили налива!
Яка ж пора ця трепетно-пахуча,
Сміються в небо сині волошкИ.
І плаче від тепла верба плакуча,
Й дощі ідуть здалека навпрошки.
О літо-літо, скоро ти зів’янеш,
Але душа сьогодні ще співа:
Скрізь пшеницІ, куди лише не глянеш, -
Люблю, коли видзвонюють жнива!
Автор Тетяна Лісненко
Жнива
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118062006658
Свидетельство о публикации №118062006658
Рецензии