Старое пианино. Иван Коваленко

«Старе піаніно»

 Старе піаніно стоїть у кутку,
 Забута, в пилюці руїна.
 Вона на нім грала, сиділа в вінку,
 Він поруч ставав на коліна.

 О, скільки мелодій на довгім віку...
 І пам’ять про них – в піаніно.
 Вже дерево шашіль сточив на муку,
 На струнах густе павутиння.

 Та струни живі, хоч вони і мовчать,
 У струнах заховані біль і печаль,
 І туга незнана неначе...

 Я кришку відкрив, потривожив струну,
 Я звуком струни потривожив труну,
І привид приходить і плаче...
--------------------------------
«Старое пианино» Иван Коваленко

Стоит инструмент, позабыт, в уголке,
Руиной, покинутой всеми.
Она там играла, сидела в венке,
Он рядом вставал на колени.

О, сколько мелодий звучало в руке,
Не знавшей покоя и лени!
Всё дерево – в тонкой, сточённой муке:
Личинка точила и время.

Но струны живут, хоть они и молчат,
И спрятаны в струнах тоска и печаль,
И грусть, что звучала иначе…

Я крышку открыл, потревожил струну,
Струною я боль пробудил не одну,
И призрак приходит и плачет…

(17.06.2018)