Мій світ виштовхує мене...
я, буцім-то, занадто тиха,
ховаюсь у віршАх від лиха,
а він - жене!
Бо я невиспана сова,
при світлі дня слабЕнько бачу,
нерозторопна і ледача
й смішна, бува...
А світ у вічність поспіша...
йому до сов немає діла...
аби ж покаятись успіла
моя душа...
то, може, світ цей і не мій?
то, може, я зійшла з дороги?
Можливо, забаганка Бога
такий устІй?..
знервована від запитань!
та світу нІколи... затято
він прагне в вічність поспішати,-
чи ніч, чи рань...
то ж до світанку не засну,-
пора сові шугати світом,
шукати, де застрягли в вітах
краплини мОго таланУ.
Сова
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118061703332
Свидетельство о публикации №118061703332
Рецензии