Украинские эмигранты

Переді мною глобус нашої планети.
Дивлюсь на нього і так гірко на душі.
Мабуть, нема країн, близьких чи далеких,
Де б не жили співвітчизники мої.
   Багато нас по світу, ой багато...
   І скрізь ми свої, та всюди ми чужинці,
   Але для всіх нас; Україна рідна мати,
   Мої рідні земляки-браття українці.
Чия ж вина, скажіть мені панове,
Що мій народ сьогодні, мов жебрак,
Блукає по Європі; ситій, "новій"
І спокою йому нема ніяк?
   Хто знає скажіть, у кого запитати
   Де те щасливе майбутнє, де воно?
   І чи довго ще отак йому блукати,
   Підмітаючи чуже лайно?
Чому народ, талановитий, роботящий
Немає спокою ні в ніч, ні в день,
Повинен кидати напризволяще
Одну із найбагатіших земель?
   Хто і коли буде відповідати
   За ці експерименти над народом?
   Скільки йому іще слізьми вмиватись,
   Витираючись дірявим сподом?
А маємо все, що лиш душа бажає;
Родючі землі, клімат золотий.
Не трусять землетруси, вулкани не стріляють,
Не заливає землі дощик проливний.
   І нам би жити, та дякувати Богу,
   За те, що поселив на цій землі.
   Так нам до цвинтаря, Чорнобилем звели дорогу,
   І ми ідемо, по ній, знедолені та злі.
То хто ж виною, що керують нами
Брехливі злодії, зажерливі, бездушні?
А ми повинні звати їх панами,
За те, що чорту продалися їхні душі.
   Так, час не той, щоб брати в руки вила
   І нагадати коліївщини часи.
   Людина зараз проти армії безсила.
   Вони це знають, суччі сини.
Їх не проймеш ні словом, ні сльозами,
Вони, мов істукани кам'яні,
Від нас народу за сімома замками;
Холодні, непідступні, мовчазні.
   Мовчазні до злагоди, до щастя,
   Балакучі до обіцянок, брехні.
   Тому ми й е такі нещасні,
   Блукаючи по всій землі.
І мабуть, іще довго так блукати,
За безцін несучи у світ таланти.
Долі ліпшої, для сімей своїх шукати;
Люди з "вільної" країни, українські емігранти!