Серед тисяч думок блукаючи,
Захлинаючись емоцій зливою,
До крові кулаки здираючи,
Ми йдемо до мети мінливої.
Від задухи проблем страждаємо,
До зірок тягнем крила обскубані...
І, чого не існує, шукаємо,
Геть зневірені і розгублені...
А проблеми - здебільш надумані,
Власноруч необачно створені -
Бо плекаєм в собі хибні струмені
Та ідеї, безвір"ям спотворені.
Мимохідь про батьків забуваємо...
І у гроші любов конвертучи,
Ми від власних дітей відкупаємось,
В забуття й собі шлях будуючи.
Мозок повний чужими цитатами,
Напів розсуду зрозумілими.
Вільні вчать, жити як за ґратами,
А розбиті - як бути цілими...
Відбуваємо панщину пристрастям,
Грішимо й образи; тримаємо.
Наче флюгер за вітром, істину,
Як зручніше нам, повертаємо.
А тому наші крила і скубані,
Бо душа лиш каратами міряна,
І чесноти шляхами розгублені,
І лани долі благом не сіяні...
А тому нашi крила i скубанi...
© Copyright: Петренко Ольга, 2018
Свидетельство о публикации №118061004879
Свидетельство о публикации №118061004879
Рецензии