Не Tabula Rasa

Це вже траплялось.
Я добре запам’ятала
Всі ті уроки, що дарував мені Шлях.
Остання людина, якій я повністю довіряла,
Колись срібним брухтом розсипалась на очах.

Це все вже було: смерть, і брехня, й напівправда.
І який з цих сценаріїв має місце зараз,
Вгадаєш тут як?
Врешті решт, хто на мене дивиться із свічада?
Вмурована в мармур / розчахнута навстіж
я.

Хіба хто є вартий жагучої цеї невіри?
Хіба хто є винним в розвіяних в порох казках?
Я вперто й завзято розвіюю сумнів свій сірий,
Щоб потім не-правда у цих посивілих очах

Майнула? На трошки, на пальчик, на ложку дегтярну –
Маніпуляційний дрібний, незначущий момент –
І замок довіри піщаний, так важко (втім, марно)
Будований... Враз розруйнується вщент.

Чи біль, чи брехня, небезпека, а чи напівправда –
Це все вже бувало. Бувало і так, і інак.
Все, що в мене вписано, як би забула я радо,
Щоб наново загадку цю розв’язати на чистих листах...

08.06.18