Блок Чердак Над дахом сим i рештою дахiв

              Над дахом сим i рештою дахiв


Що  на  світі  вище
Вище  світла  стріх
Всі комини  я  вижу
Дахи  з  шинків  усіх

Туди  я  н-ні  н-ногою
Та  й  по  що  - тепер?
Ось – з  нею  лиш  одною…
Навсе  запер ті  двері…

Вона - мене не чує
Слухає  –  не бачить
Тиха  - гі  не  дихає
Біла  - як  мовчання…

Їсти не попросить...
В вітру на копійку
Краще буде слухать
Віхоли сопілку

Вітре  сніжний  дуХше
Давній  друже  мій
Подаруй  лиш  подих
Свій  - дружині  молодій

Подаруй  їй  сукню
Біліщу  як  ти
Наноси  до  неї  в  постіль
Всніжнені  квітки

Дарував-с  м’ми  ледве  горе
Льодовисті  хмари
Подаруй  й’ї  – зорі  ясні
Перл  намисто  парне

І  вбрання  їй  дай  сліпуче
Біле  як  т-той  сніг твій
Стану-тану  я  жагуче
Оббіч  її  ніг...

Спів-вай  мед-дом-м  з-зав-вірюх-хо
Комин  снігом  засніж-жи
Най  спит  подруга  с-солодка
В  криж-жані  свой’ї  трун-ні

О,  аби  вона  не  встала
Всі-всі  шелести  вгамую...
Най  вони  не  налякают
Милу  в  тому  сні  й'ї

1983


                НА ЧЕРДАКЕ   

Что' на свете выше
Светлых чердаков?
Вижу трубы, крыши
Дальних кабаков.

Путь туда заказан,
И на что - теперь?
Вот - я с ней лишь связан...
Вот - закрыта дверь...

А она не слышит -
Слышит - не глядит,
Тихая - не дышит,
Белая - молчит...

Уж не просит кушать...
Ветер свищет в щель.
Как мне любо слушать
Вьюжную свирель!

Ветер, снежный север,
Давний друг ты мне!
Подари ты веер
Молодой жене!

Подари ей платье
Белое, как ты!
Нанеси в кровать ей
Снежные цветы!

Ты дарил мне горе,
Тучи, да снега...
Подари ей зори,
Бусы, жемчуга!

Чтоб была нарядна
И, как снег, бела!
Чтоб глядел я жадно
Из того угла!..

Слаще пой ты, вьюга,
В снежную трубу,
Чтоб спала подруга
В ледяном гробу!

Чтоб она не встала,
Не скрипи, доска...
Чтоб не испугала
Милого дружка!

  Декабрь 1906