Байка про мiняйла

<Українською - Людмила Плєвако>

Якось у чудну пригоду
Втрапив парубок Іван.
Він із ярмарки додому
Йшов і пісеньку співав:
«О-ла-ла, о-ла-ла,
Купив сала три кіла,
Сало добре, підкопчене,
Гарна буде в нас вечеря!»

Чеберяв він по стежині,
А назустріч йому йшла
Мила молода дівчина,
Півника в руках несла.

Каже Іван дівчині:
«Може, поміняймось?
Мені якраз півня
Бракує в хазяйстві».

Юнка довго не вагалась:
Сало гарне, три кіла.
«Що ж, я згодна, обміняймось», –
Півня радо віддала.

Йде Іванко далі з півнем:
«Де він взявся на біду?
Вже замучив своїм співом:
“Ку-ку-рі, ку-ку-рі-ку!”
От би його обміняти
На щось ладне, мовчазне».
Коли бачить, йдуть хлоп’ята.
«Може, в них є щось смачне?»

А хлоп’ята йшли з рибалки
На далекому ставку.
Риби несли дуже мало,
Та гарнесеньку яку…

Наш Іванко ледве глянув,
Враз мінятись забажав:
«Рибка трішки худорлява,
Але майже золота.
Може, зовсім не звичайна?
Може, трішки чарівна
І виконує бажання
Своїх власників вона?»

Так замріявся Іваник
І швиденько обміняв
На рибинок золотавих
Свого півня-крикуна.

Сів Іванко відпочити
Під осикою в тіньку:
«Буде, певно, мамця бити
За вечерю отаку…»

Далі що ж? Розчарування!
Він до рибок промовляв,
Все загадував бажання,
Та даремно. Час спливав…

Вже давно чекають вдома.
Треба йти. Поклав Івась
Рибок «золотих» у торбу
Та й до хатоньки подавсь.

Вдома розповів відверто,
І як сало купував,
І як півня спересердя
На тих рибок обміняв,
Як дорогою додому
Стрів руденьке кошеня
Та й віддав тому малому
Своїх риб за вдячне «Няв!»

Батько лиш розвів руками,
Інші лають Івася:
«Як же ти, такий міняйло,
Ще залишився в штанцях?»

Хто не вміє цінувати
Те, що має у житті,
Поспішає обміняти
На будь-що, аби хутчіш,
Ризикує опинитись
Без всього, чим володів,
Скарби свої розгубити
І залишитись ні з чим.