Ирина Жизневская. Преображение. Рус. Бел
1.
А было так:
мы падали в любовь,
сгорали в ней,
тонули,
умирали,
нетронутые жизни
до краёв
любовью ли?
страданьем наполняли.
Просили у любви
живой воды
из пустоты,
от слепоты,
для красоты.
А было так:
мы прятались в любви,
собой чужое тело
начиняли,
друг друга
и себя
перехитрив,
кусачей ложью
душу целовали.
Враньё
прожгло сердца
до позвонков,
ловушка страха крепче,
чем любовь.
А было так:
томились по любви
и страсть
за добродетель принимали,
делились болью –
множили печали,
замученных любовью –
приручали,
иллюзии о счастье
берегли.
Запойных страстью
горестный удел:
кто выжил,
кто сгорел,
а кто сдурел...
2.
Однажды,
в мае,
выпал летний снег,
волшебной истиной
согревший душу:
"Так свет любви
рождается во тьме,
и боль –
есть вызов страху!"
Я не струшу.
Свой хрупкий мир
в любовь
перекроив,
я верю –
поднимаются к любви,
и каждый,
принимающий её,
не падает,
не тонет,
а растёт.
Пераўтварэнне
1.
А было так:
мы падалі ў любоў,
згаралі ў ёй,
танулі,
паміралі,
жыцця пачатак
ці не да краёў
каханнем?
ці пакутай напаўнялі.
Прасілі ў кахання
жывой вады
з пустэчы,
ад слепаты,
для прыгажосці.
А было так:
хаваліся ў каханні,
сабой чужое цела
начынялі,
адзін аднаго
і сябе
абхітрыўшы,
кусліваю хлуснёю
душы цалавалі.
Хлусня
паліла сэрцы
да пазванкоў,
пастка страху мацней,
чым само каханне.
А было так:
стамляліся ў каханні
і запал
за дабрадзейнасць мы прымалі,
дзяляліся балючым -
памнажалі смуткі,
закатаваных да кахання -
прыручалі,
ілюзіі пра шчасце
бераглі.
Запойная запалам
гаротнай доля:
хто выжыў,
хто згарэў,
а хто здурнеў...
2.
Аднойчы,
у траўні,
выпаў летні снег,
чароўнай праўдай
саграваўшы душу:
"Так святло кахання
нараджаецца ў цемры,
і боль -
ёсць выклік страху!"
Я не збаюся.
Свой далікатны свет
у каханне
перакроіўшы,
я веру -
паднімаюцца ў каханні,
і кожны,
хто прымае яго,
не падае,
не тоне,
а расце.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №118060101427