На острове поэзии. Иван Коваленко
На острові поезії, як Робінзон,
Живу один у океані зла.
Нема човна у мене, ні весла,
Життя проходить, як поганий сон.
Вдивляюся щодня за горизонт,
Вітрил надії Бог не посила.
А бурі і негоди – без числа,
Один сумний, безрадісний сезон.
І я знаходжу кілька рим старих
І, ніби в шкурах, гріюся у них,
Ховаюся в сонеті, як в печері.
Та знаю: не уникнути біди,
Бо помічаю навкруги сліди
Страхітливих, жорстоких людожерів.
--------------------------------
«На острове поэзии» Иван Коваленко
На острове поэзии живу, как Робинзон,
Совсем один в огромном море зла.
Нет у меня ни лодки, ни весла,
И жизнь проходит, словно страшный сон.
Я каждый день смотрю за горизонт,
Но парус Бог доселе не послал.
Лишь бурь, штормов и ветра – без числа,
Тяжёлый тянется, безрадостный сезон.
Немного старых рифм я нахожу,
И в их тепле, как в шкурах, я сижу,
В сонете я скрываюсь, как в пещере.
Я знаю: не уйти мне от беды,
И отмечаю по утрам следы,
Что оставляют людоеды-звери.
(25.05.2018)
Свидетельство о публикации №118052505739