Нарозумив

Дід Федот мав бабу Олю
Й каже: - Йдемо нині в поле
Та зберемо урожай,
Бо його зібрати край…

Осінь золота проходить,
І зима в гості підходить,
Треба урожай зібрати,
Не сиди, голубко, в хаті;

Бо у гості йде зима,
А харчів у нас нема,
А на полі все вродило,
Дав би Бог зібрати сили;

Там капуста й буряки,
Пропадають огірки,
Моркви море та цибулі,
А ти все лежиш у люлі;

Треба нам усе зібрати,
Щоб не було пусто в хаті,
Бо з’їдять усе зайці,
Всі наші труди оці!..

Баба каже:  « Я слаба,
Болить в мене голова,
Дай хоч трохи подрімати,
А ти вийди геть із хати…

Дід обурено пішов,
У хліві мішки знайшов,
І узяв собі лопату,
Та й пішов в поле від хати…

Довго наш дідусь трудився,
А нарешті, як стомився,
Помолився він до Бога,
Щоб святу дав допомогу.

Потім все в мішки зібрав,
І до себе сам сказав:
«Ледацюгу треба вчити,
Хай подумає,як жити,


Бо прийде скоро зима,
А харчів в хаті нема;
Хай потилицю почуха,
Тоді, може, буде слухать…»

…Вже надворі сутеніло,
А дід знову взявсь за діло;
Сили в Бога попросив,
Й все у двір переносив…

Потім тихо зайшов в хату,
І тихенько сам ліг спати,
Помолившися  до Бога,
Щоб прийшов на допомогу…

… Баба спала на лежанці,
А дідусь встав рано-вранці,
Переніс все до сусідів,
Зайшов в хату до обіду,


А бабуся та лежить,
На лежанці, й міцно спить,
Та так міцно, аж хропе –
«хре-пе-пе, і пе-пе-пе…»

Не став її турбувати
Дід, і тихо вийшов з хати,
Взяв все, що приніс із поля,
Така була його воля,

І сусідам все віддав,
Попросивши їх, сказав:
-Ледацюга це не знає,
Хай поспить і подрімає,

А прийде скоро зима,
А харчів в хаті нема,
Треба нам її провчити,
Думає, нехай, як жити;

Чи трудитись, працювати,
Чи голодній спати в хаті!...
А як прийде позичати,
Ви не смійте їй щось дати,

Так робіть і добре знайте,
Ці харчі їй продавйте;

Хай іде їх купувати,
То не буде більше спати;
Сповістіть це пів села,
Щоб ледача не була!...

… Баба довго-довго спала
Дві доби, а потім встала,
Захотіла борщ варити,
Бо голодній тяжко жити;

Отож каже баба Оля:
«Діду, йди мерщій на поле,
Принеси мені капусти,
Та зріж там, де росте густо,


Та столових буряків,
Може знайдеш й огірків,
Перцю вирви, й три морквини,
Борщ варитиму я нині!..»

Дід вдав ніби-то пішов,
Сам у клуню він зайшов,
Та й просидів пів години,
Зайшов в хату й каже, нині

Йди на поле ти сама,
Там нічого вже нема:
Моркви, буряків, капусти,
Там на полі голо й пусто!..

Мабуть з’їли все зайці,
Наші всі труди оці…

… Баба мала лиху вдачу,
Й каже: - ти ,Федот,  ледачий,
Не  схотів піти на поле,
Й брешеш мені, що там голо,


Що нічого там нема,
Хай-но я піду сама.
Та за це я відомщу,
Як зварю, - не дам борщу!..

Ось пішла вона на  поле,
А там справді пусто й голо
Так, як лизень все злизав,
Каже: - Правду дід казав,

Що з’їдять підлі зайці
Наші всі труди оці!..»

Що робить вона не знає,
Йде сумна й кричить: « Немає
Там нічого на городі!..»
А дід каже тоді: - Годі,

Так тобі, ледащо, й треба,
Не жди манни тепер з неба,
Що ж з’їси зимою, люба,
Матимеш голодні зуби!..

Бабі моторошно стало,
Каже: « Хтось покрав все вдало,
Чи зайцям ото під силу,
Що усе переносили

За одну, скажімо, ніч,
А дід каже: В тому річ,
Що в зайців така вже вдача,
Бачать, хто в селі ледачий,

Не шкодують тоді сили.
Тож, мабуть й переносили;
Треба було довше спати,
Тепер голо й пусто в хаті!..

...З того часу дід радіє,
Баба спати вже не сміє,
Трудиться з самого ранку,
Їсти варить на світанку;

І як бджілка в домі й в полі,
Не впізнати баби Олі,
В домі є і сир й сметана,
Жити стало не погано;

В дворі вівці, - бринза в хаті,
Бабу Олю не впізнати,
Вранці їде на базар,
Щоб купить якийсь товар

В саду пасіка у діда,
Баба Оля ходить слідом;
Мед качати помагає,
Смутку й злиднів вже немає;

Має кури і качки,
І все робить залюбки,
А в неділю в церкву йде,
І внучат своїх веде!..


В серцях спокій радість в хаті,
Бабу Олю не впізнати,
Бога славлять всім на диво,
І живуть тепер щасливо !!!...

             20 травня 2018 р.
                Микола Сердюк