В то лето шли дожди перевод на украинский

* * * (Юрий Визбор, https://45parallel.net/yuriy_vizbor/stihi/#a_more_seroe)
 
В то лето шли дожди и плакала погода.
Над тем, что впереди не виделось исхода.
И в стареньком плаще среди людей по лужам,
Как будто средь вещей, шагал я неуклюже.

             Не жалейте меня, не жалейте,
             Что теперь говорить: «Чья вина?»
             Вы вино по стаканам разлейте
             И скажите: «Привет, старина!»
             В кровь израненные именами,
             Выпьем, братцы, теперь без прикрас
             Мы за женщин, оставленных нами,
             И за женщин, оставивших нас.

В то лето шли дожди и рушились надежды,
Что Бог нас наградит за преданность и нежность,
Что спилим эту муть – гнилые ветви сада,
Что всё когда-нибудь устроится как надо.

             Не жалейте меня, не жалейте,
             Что теперь говорить: «Чья вина?»
             Вы вино по стаканам разлейте
             И скажите: «Привет, старина!»
             В кровь израненные именами,
             Выпьем, братцы, теперь без прикрас
             Мы за женщин, оставленных нами,
             И за женщин, оставивших нас.

В то лето шли дожди и было очень сыро,
В то лето впереди лишь осень нам светила.
Но пряталась одна банальная мыслишка:
Грядущая весна – неначатая книжка.

             Не жалейте меня, не жалейте,
             Что теперь говорить: «Чья вина?»
             Вы вино по стаканам разлейте
             И скажите: «Привет, старина!»
             В кровь израненные именами,
             Выпьем, братцы, теперь без прикрас
             Мы за женщин, оставленных нами,
             И за женщин, оставивших нас.

*** (вільний переклад П.Голубкова)

В те літо йшли дощі, і плакала погода.
Не бачила дощам кінця сама природа.
І по калюжах цих, серед людей, незграбно,
Неначе між речей, я крокував нахабно.

             Не шкодуйте мене, не жалійте,
             Що шукати: «Чия тут вина?»
             Ви вино це по склянках розлийте
             І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
             І ми, зранені в кров іменами,
             Разом вип'ємо всі, без прикрас,
             За жінок всіх, залишених нами,
             І за тих, залишили що нас.

В те літо йшли дощі, й втрачалися надії,
Що Бог нагородить за відданість і мрії,
Спиляємо цю муть - гілки засохлі саду,
І коли-небудь все влаштується до ладу.
            
                Не шкодуйте мене, не жалійте,
             Що шукати: «Чия тут вина?»
             Ви вино це по склянках розлийте
             І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
             І ми, зранені в кров іменами,
             Разом вип'ємо всі, без прикрас,
             За жінок всіх, залишених нами,
             І за тих, залишили що нас.

В те літо йшли дощі, і дуже було сиро,
І лише осінь нам попереду світила.
Банальна думка все ж ховалася десь нишком:
Прийдешня що весна – це не почата книжка.

             Не шкодуйте мене, не жалійте,
             Що шукати: «Чия тут вина?»
             Ви вино це по склянках розлийте
             І скажіть: «На, старий, хоч вина!»
             І ми, зранені в кров іменами,
             Разом вип'ємо всі, без прикрас,
             За жінок всіх, залишених нами,
             І за тих, залишили що нас.