Мандолина

Мандоліна

Вона грає на мандоліні біля центральної площі, 
їй вісімнадцять, хоча виглядає на всі дев'яносто.
Люди проходять повз і не дивлячись кидають їй гроші 
Вона розчиняється в музиці з восьмої і по шосту.

Якби ви могли чути своїми тілами цю музику 
Яку вона вичавлювала з розбитої мандоліни, 
Грала так віртуозно, як грають тільки від поклику.   
Від поклику серця відданої мистецтву людини, 

О, моя вірна подруга, моя кохана мандоліна
Ти єдина душа у світі, що пройшла зі мною мій шлях,
Загудів у відповідь дисонансово, "й ти єдина"
Розбитий старий інструмент, розлаштований по ладах.

Швидко стиралися імена  її коханих і вірних,   
Щоб проступити на вікових каменях, там де всі сплячі,
Потім її будинок горів, пишно та рівномірно,
Горіла і Батьківщина, війною відхаркуючи.

Прогнив корпус, струни стерті і давно більш тріщать ніж грають, 
Та її ще за совка вчили, - друзів не можна лишати   
Колись була диригентом, тепер у черзі до раю,
Та шлях не такий і складний, якщо удвох вирушати.