Цар духу, гл. 3

         Львівська вулиця в сутінках. Входять двоє колег зрілого віку з
          літературних кіл.

Перший

Як поживаєш в поїзді подій?
По понеділках ще не тягне під колеса?

Другий

По-моєму, життя — річ не улеслива:
Відстав верхом — то й не крутись, ти в нім не свій.
И немов так треба... Що ж, душі обнова —
Лиш в русі. Відчуваю: поїзд йде,
Та на пероні стоячи, б’ю себе в груди: я зі Львова.
...Ти зараз де?
Так, відчуваю, головою десь не вспів...
Що ж, яка сила, то така й робота.
Народ — тварюка: відбира перлини слів
І хоче полоскати ними рота.

Перший

Схоже на те: ти від Поета заразивсь,
Бо я тебе вже ніц не розумію...
Ти що, супроти демокра...

Другий (перебиваючи)

Шляк би тя трафив! Ти що, дурний?
Балакаю як вмію.
Бачиш:  голоблю слова увернеш —
Не туди котиться підводонька-розмова,
Вже ніби й бачиш, увернути б, жити б,—
Куди тобі! Не можна зупинитись,
Вже в мізках щось ввімкнулося не так —
І йдеш до ящика для ідіотів, мать розтак.
Як гарно, пам’ятаєш, починав
Я говорити?

Перший

Всі ми гарно починаєм.
Потім, як женимся, мов подурієм:
Знать не знаєм, чого ми б’ємось?

Другий

Як розібратися, марні надії:
В кого немає клепки в голові —
Вважай, каліка. Нині часи — тії,
Та й всі отак живуть одвіку...
То що нам кажуть? — Що Поет не од землі?
Цей — може: зверху таки видно.
...Ну, ти дивись: згадав його — і проясніло,
Одразу проясніло в голові!!

Перший

І не говори:
Він як говорить — мені тягне догори
Всю голову. От чудасія!
Так головне, що я там ніц не розумію,
Що він говорить. Як то може бути?
Чого ж я деру носа?

Другий

Полегшало? То більш не бовкай, тьма,
Бо дишло повернеш знов до лайна
Політики.

Перший

Не розпаляйся, бо згориш.

Другий

Темний ти, брате. Ти — тільки наживка;
Світ хоче лиш духовної поживи.
Його з’їдять свої ж бо, українці:
Чужі не вгроблять — то свої це зроблять;
Підземний звір себе повторить завжди,
Поцілить в точку.

Перший

Не доведи Боже. Не будемо наводити. (Виходять.)


        Львовская улица в сумерках.
        Входят двое коллег зрелого возраста из литературных кругов.

П е р в ы й

Как поживаешь в тройке перемен? 
По понедельникам не тянет под колеса?

В т о р о й

Жизнь – что угодно, только не малина:
Отстал от поезда – так не кричи, уже ушел.
Как будто так и надо... Снова
Душа в движенье. Поезд мчится,
Я на перроне, в грудь бью себя: мол, я из Львова.
...Ты прицепился?
Да, чую, головой я где-то не успел...
Ну что ж, по силам и работа.
Народ – скотина: хочет петь
Под бухарем – элегию полета.

П е р в ы й

На то похоже, ты от Поэта заразился,
И я тебя совсем не понимаю...
Ты что, против демокра...

В т о р о й (перебивая)

Да ну тя к черту! Ты что, дурак?
Я говорю, как знаю.
Вишь: оглоблю слова повернешь –
Куда не надо катится телега разговора,
Вот вроде видишь, повернуть бы, жить бы, –
Куда! Остановиться невозможно,
Уже в мозгах все наперекосяк –
Прилипнешь к ящику для идиотов, мать растак.
Как хорошо я, помнишь, начинал
Беседу?

П е р в ы й

Все неплохо начинаем,
Потом, как женимся, так будто и сдуреем:
Знать не знаем, зачем мы бьемся?

В т о р о й

Тут разобраться – как быть милым теще.
Нет винтика в башке пустой –
Считай, калека. И время – то еще.
И все вот так живут от века...
Что говорят нам? – Что Поэт не на земле?
Он – может: сверху все же видно.
... Ты глянь: его помянешь – сразу ясно,
Просторно стало в голове!!

П е р в ы й

Да, правда:
Он скажет слово – мне поднимает вверх
Всю голову. Вот чудеса!
Но главное, я ничего не понимаю,
Что говорит он. Как так может быть, а?
Так чем же мне гордиться?

В т о р о й

Ну, стало легче? Так держи язык.
Иначе снова повернешь в дерьмо
Политики.

П е р в ы й

Не горячись, а то сгоришь.

В т о р о й

Ты, братец, темный. Ты – только наживка;
А свет – он лишь духовной пищи просит.
Его съедят свои, на Украине:
Чужие в гроб не вгонят – свои догонят;
Подземный зверь не хочет быть голодным,
  А целит точно.

П е р в ы й

Не приведи Господь. Не будем каркать.
(Уходят.)